Не знаю як ви, але я страшенно втомилась – від води під ногами, відсутності сонця, затишшя на роботі по завданнях (бо скучно стає). Дуже хочеться поїхати (нарешті! 2 ж роки минуло від останньої поїздки..) до якогось моря чи океану, лежати пляцком на пляжі і засмагати. Але так складаються обставини, що раніше вересня, за попередніми підрахунками, ну ніяк не виходить вирватись у далекі теплі краї, і це трохи сумно..

Січень був настільки тривожним.. коли зранку починаєш день не із чашки кави з молоком, а з перегляду новин у ФБ.. Коли стає страшно від них.. і тремтячим голосом дзвониш до рідних, щоб запитатись як вони пережили цю ніч Там.. і так із дня у день.. Я рада, що він закінчився, рада, що нема тих страшних морозів, що до весни 17 (!!!) днів. Дуже її чекаю.. і спокою та миру у країні.

Лише тиждень тому трішки ожила, написала ще один (передостанній) запис про Ушгулі та почала із останнім, про Батумі. Вишиваю татові картинку на день народження, про яку ще напишу. Обробила фотографії із підйому на Ерджієс, але Норвегія та інші фото з Каппадокії лишились необробленими – комп’ютер знову перестав вмикатись.. І нема настрою навіть дивитись до нього. Чекаю якогось магічного пенделя, що взяти себе у руки і щось робити. Мабуть, треба просто квітів, сонця та трішки тепла.. Ще трішки, я знаю.. :)

П.С. Фото – хоч якась море-терапія.. :)